У Харківському національному університеті внутрішніх справ сьогодні працюють ветерани, які пройшли війну, отримали поранення, але не втратили головного – внутрішнього стрижня і бажання йти далі. Вони не просто адаптувалися до цивільного життя, а стали частиною команди університету. Паралельно активно представляють заклад на регіональних, всеукраїнських і міжнародних змаганнях з ампфутболу та волейболу сидячи, доводячи: сила – це не лише про фізичні можливості, а про характер.
Євгеній Савченко: від сапера до наставника
Євгеній Савченко – фахівець відділу соціально-гуманітарної роботи та національно-патріотичного виховання. В університеті працює понад пів року. Про можливість працевлаштування дізнався на офіційному сайті Міністерства внутрішніх справ. Додатковим поштовхом стала порада побратима, який уже працював в університеті.
До роботи в університеті Євген служив сапером у складі 28-ї окремої механізованої бригади Збройних сил України. Бахмутський напрямок став для нього важким випробуванням.
«Брали участь в так званих штурмових діях, закріпилися, прийшли з товаришом розміновувати, розмінували, виходили, товариш підірвався, я побіг його витягувати. Витягнув, сам підірвався», – згадує ветеран.
Після поранення почався новий етап – реабілітація, адаптація до життя з протезом, пошук свого місця у мирному середовищі. Однією з головних проблем став пошук роботи.
«У мене освіта військова і для цивільної структури вона фактично не підходить. А тут я зустрів Харківський національний університет внутрішніх справ, який дозволив мені поєднувати мої тренування, мою реабілітацію та лікування. І я дуже радий, що нарешті знайшов ту структуру, куди можу піти працювати», – наголошує Євген.
Євген активно займається спортом і представляє університет у змаганнях з волейболу сидячи.
«В якійсь мірі адреналін, азарт ігрової команди. Розслабляюся, відволікаюся від роботи, буденних справ. Від постійної ходи на протезі в мене дуже болить нога, на тренуваннях протез зняв, пішов на майданчик, відволікаюся, забуваю про все», – підкреслює він.
Не менш важливою є його щоденна робота з курсантами. Спілкування ветеранів із молоддю – це неформальні уроки відповідальності й мужності. Через особистий досвід, через чесні розмови формується майбутнє покоління правоохоронців. Це жива передача знань і цінностей, яку неможливо прочитати в підручнику.
Олексій Замірко: знайти своє місце після війни
Олексій Замірко – фахівець відділу організації служби. В університеті працює також понад пів року. Свій бойовий шлях він проходив у складі 79-ї окремої десантно-штурмової Таврійської бригади Збройних сил України. У 2015 році під бойових завдань на Сході нашої країни отримав мінно-вибухове поранення та втратив обидві кінцівки.
Після тривалого відновлення постало питання подальшої професійної реалізації. Про програму Міністерства внутрішніх справ для ветеранів він дізнався з офіційного сайту.
«Система Міністерства внутрішніх справ бажає бачити ветеранів, запрошує їх до себе на роботу, там різні підрозділи. Я цим зацікавився, задумався, потім зайшов на офіційну сторінку МВС, побачив там інформацію, заповнив анкету. І невдовзі мені зателефонували з ХНУВС і запропонували прийти на співбесіду. Круто, мені подобається, так як ті умови, які для мене створила держава, то вже класно», – каже Олексій.
Спорт у його житті також займає значне місце. Олексій також бере участь у змаганнях з волейболу сидячи, представляючи університет на різних рівнях.
«Заняття спортом обов'язково. Спорт кому який до душі. Навіть якщо немає чим займатися, прийти в спортзал до таких же пацанів, чоловіків і просто побути разом з ними – це вже проведений з користю час. І він справді допомагає», – наголошує ветеран.
Водночас Олексій підкреслює, що після повернення з війни важливо говорити не лише про силу та незламність, а й про складні внутрішні переживання ветеранів: «Зараз багато розказують, показують незламних, нескорених. Але я хочу підняти тему саме про тих, хто зламався, щоб звернули увагу і на них. Мало хто розповідає про випадки психологічних труднощів, які стаються після повернення. На це потрібно звертати увагу. У житті це є. І найголовніше – залишатися собою в будь-яких ситуаціях, незалежно ні від чого».
Їхні історії – це приклад того, як бойовий досвід трансформується у професійну зрілість у мирному житті.
Сьогодні вони залишаються в строю – працюють, тренуються, спілкуються з курсантами, передають свій досвід і формують покоління майбутніх професіоналів, які розуміють ціну безпеки й силу командної підтримки.
ВК ХНУВС
