Майже 20 років військової служби, бойові завдання, три поранення, тривале лікування та реабілітація. Сьогодні Дмитро — старший викладач кафедри тактико-спеціальної підготовки Харківського національного університету внутрішніх справ. Свій військовий досвід він передає курсантам, а сам продовжує опановувати нові знання та відкривати для себе нові професійні можливості.
Військовий шлях Дмитра розпочався у 2006 році зі строкової служби у внутрішніх військах МВС. Після її завершення він продовжив службу у військовій частині 3028 у Калинівці на Вінниччині. Згодом служив у складі спецпідрозділу «Ягуар», брав участь у виконанні завдань під час антитерористичної операції, зокрема у звільненні Харківської обласної державної адміністрації, а також на Ізюмському та Слов’янському напрямках.
З початком повномасштабного вторгнення Дмитро продовжив захищати Україну у складі 14-ї бригади Національної гвардії України «Червона Калина».
За час повномасштабної війни він тричі отримував поранення.
Перше — у 2022 році під час оборони Волновахи. Дмитро отримав поранення ноги, але після лікування повернувся до служби.
Друге поранення — того ж року, під час бойових дій у Білогорівці. Цього разу постраждала голова. І знову після відновлення він повернувся до виконання службових завдань.
Третє поранення стало найтяжчим. У 2023 році під час бойового завдання на Запорізькому напрямку Дмитро отримав важке поранення правої руки.
Підрозділ мав сформувати штурмові групи, зайти на визначені позиції та закріпитися. Під час висування військовослужбовців обстріляли з мінометів та артилерії. Дмитро, який на той момент командував підрозділом, навіть після поранення продовжував керувати особовим складом та організовувати евакуацію.
«Спочатку був шок. Але я був командиром підрозділу, тому здійснював управління особовим складом, щоб усі були в укриттях. Я навіть не думав про себе. Головне було, щоб особовий склад залишився живий і здоровий», — розповідає Дмитро.
Після поранення розпочався тривалий період лікування. Дмитро проходив лікування у Дніпрі, Запоріжжі, Вінниці та Львові, а згодом майже пів року перебував в університетській клініці у Франкфурті-на-Майні. Там йому провели складне хірургічне втручання та встановили ендопротез ліктьового суглоба.
Повернувшись в Україну, він продовжив реабілітацію. Попри те, що повністю відновити функції руки не вдалося, завдяки роботі фахівців Дмитру вдалося повернути частину її рухливості.
Та фізичне відновлення було лише частиною випробування. Не менш складним стало повернення до мирного життя. У цей період найбільшою опорою для нього була родина.
«Складніше в реабілітації — це звикнути до мирного життя. Дуже допомогла підтримка родини. Друзі, сім’я, батьки — вони допомогли мені впоратися з цією думкою. І потрошки я адаптувався», — говорить ветеран.
Після реабілітації Дмитро ще майже рік продовжував військову службу, виконував обов’язки начальника штабу батальйону. Проте через стан здоров’я зрештою звільнився.
Кілька місяців він провів удома з родиною, але згодом зрозумів, що хоче повернутися до активного життя.
«Я майже 19 з половиною років відслужив і завжди був серед людей. І зрозумів, що вдома сидіти — це не вихід. Потрібно шукати роботу, комунікувати з людьми», — зазначає Дмитро.
Так у його житті з’явився Харківський національний університет внутрішніх справ. Знайомий, з яким Дмитро свого часу служив у військовій частині 3028, запропонував йому спробувати себе у викладацькій роботі. Сьогодні він — старший викладач кафедри тактико-спеціальної підготовки.
Для Дмитра ця робота стала можливістю передати курсантам те, чого він навчився за роки служби. На заняттях він ділиться практичними знаннями, власним досвідом виконання службових і бойових завдань та пояснює майбутнім правоохоронцям те, чого не завжди можна навчитися лише за підручниками.
«Я сам вчуся і навчаю. Ніхто з нас не знає, що нас чекає сьогодні-завтра, які ми будемо виконувати дії і де будемо виконувати свої службові обов’язки. Тому ці навички я передаю курсантам», — говорить викладач.
Робота з курсантами стала для Дмитра новим професійним досвідом. Він зізнається, що викладацька діяльність виявилася значно складнішою, ніж здавалося спочатку.
«У кожного свої навички, свої характери, свої думки. З кожним потрібно контактувати по-різному. До кожного треба мати індивідуальний підхід. У війську все по-іншому: пошукував, сказав — і вперед. А тут все по-іншому», — зазначає Дмитро.
Водночас він не обмежується лише передачею власного досвіду, а продовжує навчатися сам. Дмитру запропонували безкоштовне навчання за напрямом «Кібербезпека» для ветеранів. Спочатку він вагався, але зрештою вирішив скористатися можливістю.
«Я спочатку вагався. Думав: для чого воно мені в 41 рік? Але зараз бачу, що вчитися ніколи не пізно. З новітніми технологіями кібербезпека потрібна. Потрібно розвиватися», — говорить Дмитро.
Сьогодні його військовий досвід продовжує працювати на майбутнє. Він навчає курсантів, допомагає їм краще зрозуміти специфіку служби та водночас сам відкриває нові професійні горизонти.
Три поранення не стали для Дмитра крапкою у професійному житті. Навпаки — після них він знайшов нову можливість бути корисним, передавати свій досвід молодому поколінню та продовжувати розвиватися.
Його історія — про службу, силу родини, повернення до активного життя і готовність не зупинятися, навіть коли доводиться починати новий етап.
ВК ХНУВС
